1

#ЗПІК Костьол єзуїтів, 1894-95
/вул. Грюнвальдська, 1, у дорадянський час мав адресу Скарги, 4/

Ченці-єзуїти двічі поселялися в Станиславові і двічі були змушені залишати його. Прибувши перший раз на початку 18 ст., вони покинули місто згідно з рескриптом австрійського цісаря, який заборонив 1773 діяльність чернечих орденів. Під час цього перебування за їх участю був збудований костьол на майдані Шептицького, 22 (нині кафедральний собор УГКЦ). Вдруге єзуїти прибули до міста у 1883 і пробули тут до встановлення радянської влади у 1939.

В 1912 під час відзначення 300-річчя від дня смерті відомого єзуїтського проповідника П. Скарги на фасаді костьолу була встановлена меморіальна дошка, присвячена його пам’яті. Дошка знищена в перші роки радянського владарювання, донині збереглась декоративно оформлена ніша для неї.

Гребінь над центральною навою завершується сигнатуркою у барокових формах авторства ченця Ю. Бяложеци.

У 1887 «на кошти однієї поважної матрони» ченці придбали чотири малі будинки з городом на початку вул. Заболотівської, де й мешкали, а відправи проводили у вірменській церкві. У травні 1894 розпочалось будівництво нового костьолу та палат духівництва за проектом С. Кшижановського з Кракова під технічним керівництвом Я. Шпорека зі Станиславова. Кам’яну підлогу виклав майстер Чубач із Нового Сонча (Польща), різьбу по дереву – майстер С. Крук зі Львова. Вітражі придбані в Чехії, орґан – на фабриці Рігера в Сілезії. Відкриття новозбудованого костьолу і палат духівництва відбулося 6 червня 1895.

Костьол цегляний, тинькований, у формі базиліки, збудований у необароковому стилі. Його довжина 32 м, ширина – 14 м, розрахований, згідно з проектом, на 1500 осіб.

У 1946 костьол був закритий радянською владою, а 1947 в ньому розмістили фондосховище державного архіву області. Після усунення комуністичної влади споруді у 1998 повернули сакральне призначення. Тепер тут Святотроїцький кафедральний собор УПЦ Київського патріархату.

Автори статті: Михайло Головатий, Зеновій Соколовський