9

#ЗПІК Приватна німецька гімназія 1905, заснована Т. Цьоклером /Вул. Б. Лепкого, 9/.

У східній частині історичної забудови міста, на межі колишніх Тисменицького і Заболотівського передмість.
У перші роки 20 ст. німецька євангелицька громада, що налічувала бл. 1000 осіб, придбала земельну ділянку на початку колишньої вулиці Кілінського (Б. Лепкого) і звела п’ятикласну школу для дітей німців і австрійців. Ймовірний архітектор – Я. Шпорек.
Навчальний заклад попервах відвідували 220 учнів. У лютому 1919, коли Станиславів був столицею ЗУНР, на підставі розпорядження Державного секретаріату освіти і віросповідань була створена німецька приватна гімназія, яка розмістилась у цьому ж будинку.Тоді заняття розпочали 82 гімназисти. Заклади існували до 1939 – часу організованого виїзду німців на батьківщину. Директором народної школи впроводж усього її існування працював Й. Мюллер, гімназії – Ф. Шмаленберг до 1932, надалі – А. Рожек. Засновником закладів був Цьоклер Теодор (1867–1949) – єпископ, доктор теології, релігійний і громадський діяч, лідер німецької громади в місті.

Будинок цегляний, прямокутний у плані. Зведений у стилі функціоналістичного модерну. Триповерховий, з горищем і підвалом, на досить високому цоколі, викладеному з грубо обтесаного каменю. Вхід з двору. Головний фасад на рівні другого поверху горизонтально розчленований широкою міжповерховою профільованою тягою, підвіконними на другому і третьому поверхах та підфризноюпрофільованою і підкарнизною тягами. Перший поверх отинькований під масивний дощатий руст зі скошеними ребрами, другий – під дощатий руст, третій поверх і фриз та міжтягова частина на рівні другого поверху гладкі. Фасад має шість вікон з дуже широким простінком посередині.
Віконні отвори прямокутні, на першому поверсі без обрамлень, декоровані у верхній частині тиньковим замковим каменем з двома клинами та  підвіконними карнизами. Вікна другого поверху декоровані футринами, карнизними сандриками на плоских лопатках, що сягають верху вікон, та підсандриковими нішами. Вікна третього поверху оздоблені футринами з лучковим завершенням.
Центральний простінок на третьому поверсі декорований орнаментованим кругом з рельєфно викладеною датою будови «1905». Над ним влаштовано широкий лучковий профільований карниз. Фасадний карниз однотяговий, нерозвинутий, без декору. Дах двосхилий, покритий бляхою.

Теодор Цьоклер (1867–1949) – єпископ, доктор теології, релігійний і громадський діяч, лідер німецької громади в місті. Закінчивши Лейпцизький університет як теолог, у 1891 приїхав до Галичини з метою поширення протестантизму серед місцевих німців. 1896 заснував перший дитячий будинок, розрахований на 12 дітей-сиріт. Заклад існував на пожертви благодійних фундацій і кошти від лекцій єпископа в Німеччині, Австрії та Швейцарії. Після проголошення ЗУНР у 1918 Т. Цьоклер підтримав право української нації на державне самовизначення. Українська влада старалася матеріально допомогти його закладам, у 1919 надала дозвіл на відкриття першої у Станиславові німецької гімназії. Доброчинні заклади Т. Цьоклера стали найбільшими у Східній Європі. Вони включали такі будинки: дияконський, для догляду за немовлятами, житло для школярів, притулок для калік і психічно хворих, сільськогосподарське підприємство, фабрику сільськогосподарського реманенту, учнівські майстерні. В закладах налічувалося понад 500 осіб. У 1924 Т. Цьоклер очолив Союз церков євангельсько-аугсбурського і гельвецького визнання. Відтоді центр діяльності Союзу остаточно утвердився на галицьких землях.
У 1999 під час відзначення 80-річчя гімназії за участю гостей з Німеччини на фасаді будинку встановлена меморіальна дошка Т. Цьоклеру (автори – ск. С. Топоркова, арх. С. Соколовська). Її акцентом є горельєфне зображення голови єпископа в овалі з білої мармурової крихти, до якого прилягає трапецієвидна заокруглена знизу плита з прикріпленими таблицями (сірий граніт). На таблицях викарбувані присвятні написи українською й німецькою мовами, вище на невеликій планці – роки життя єпископа.
Тепер у будинку розміщений один з корпусів ЗОШ № 11.

Автори статті: Михайло Головатий, Любомир Грицевич