#ЗПІК Ратуша, 17-20 ст.
/Вул. Галицька, 4-а/
В історичному центрі міста, посередині пл. Ринок. На початках існування станиславівської фортеці, коли вона мала форму правильного шестикутника, ратуша була в його геометричному центрі.
Споруда кілька разів перебудовувалась, головним чином через стихійні лиха і війни. Існуючий варіант є четвертим. При наданні містові маґдебурзького права у 1662 його власник А. Потоцький оголосив про свій намір побудувати ратушу власним коштом, оскільки вона «повинна служити не лише цілям міського управління, але й стратегічним планам як найвищий спостережний пункт у межах фортеці і її околиць». Перша ратуша була зведена 1666. Уявлення про її вигляд дає опис німецького мандрівника У. Вердума (1672): «Ратуша стоїть посередині великого чотирикутного ринку. Побудована вона у вигляді башти з різними заглибленнями, почасти мурована, почасти з дерева».
Через два десятиліття споруда вже не задовольняла амбіцій міста, що розросталося, і його власників. Другий варіант ратуші звели на попередньому місці у 1695 за проектом архітектора К. Беное. Її прототипом стала ратуша в м. Гусятині (не збереглася), збудована у 1-й пол. 17 ст. Калиновськими, з роду яких походила мати А. Потоцького. Було використано той самий хрестоподібний об’єм в основі з вежею, що виростає з нього, той самий стиль
відродження в добу бароко, поєднаний із сильною домішкою східних
традицій через базарне планування першого поверху.
Вежа з напівсферичним куполом мала висоту дев’яти поверхів. На рівні п’ятого поверху кріпилися куранти, що відбивали години і квадранси (чверті години). Нижче курантів була галерея, з якої вартові постійно стежили, чи не наближається ворог або чи не спалахнула пожежа, а також ратушним дзвоном давали сигнал до початку традиційних ярмарків. Під галереєю з південного боку розміщувалась викарбувана з бляхи фігура єврея з великою хлібиною в руках – для нагадування про значущість хліба, який з давніх часів продавався у місті за ціною один грош. Над куполом височіла фігура архангела Михаїла, що вважався патроном Червоної Русі. Австрійці в 1825 усунули ту оздобу й помістили свого орла.
Через загрозу банкрутства останнього власника П. Потоцького місто і ратуша в 1801 перейшли у володіння австрійської скарбниці. Маґістрат, що багато років діяв у будинку, мусив вибратись, натомість тут розмістилися склади військового обмундирування та міська в’язниця. В протоколі того року зазначено, що крила ратуші від фундаменту мають тріщини, годинник знищений. На капітальний ремонт потрібно 1000 флоринів, на лагодження годинника – 600 флоринів. Зовнішній ремонт був проведений 1826, а в 1837, при намірах віддати споруду містові (щоправда, не здійснених), – внутрішній. В середині 19 ст. маґістрат викупив ратушу, але користувався нею недовго. Після пожежі 28 вересня 1868 завалився верх вежі, від основи залишився лише кістяк.
6 липня 1870 був закладений наріжний камінь нової будови. Плани арх. А. Пшибиловського, дороблені пізніше проф. Ф. Покутинським, відступили від первісної хрестоподібної основи. Будівництво завершене 1871. Роботи виконало львівське «Товариство виготовлення машинної цегли і підприємство будівництва». Ратуша мала вигляд двоповерхового, витягнутого з півночі на
південь прямокутного об’єму з високою вежею, що піднімалась над
центральною частиною. До рівня п’ятого поверху, де була галерея,
вежу облицювали білим мармуром. Вище розміщувались куранти.
Будівництво провели швидко, але недбало. Справу занепаду прискорила Перша світова війна. Надвалена й розхитана артилерійськими снарядами ратуша була приведена в жалюгідний стан.
Четвертий, нинішній варіант ратуші спорудили протягом 1929–35 рр. (арх. С. Треля). Завершення будівництва передбачалось у 1932, однак на перешкоді стала світова економічна криза. Деякі джерела помилково подають
проектовану дату як фактичну. Традиційне освячення наріжного каменя за участю міського голови В. Хованця відбулось 28 грудня 1930, коли ратуша була готова на 30%. Капсула із закладеним актом, планами нової та фотографіями старої ратуші поміщена в південно-східному крилі фундаменту. Споруді повернули хрестоподібний в основі вигляд, збережене ядро вежі, що походить з 18 ст. Будувала фірма «Інж. Крауш і Спілка», котра перемогла у конкурсі. Куранти були придбані у фірмі М. Мєнсовича в Кросно. Підвали призначалися для розміщення технічних служб, cкладів, торгових закладів, перший поверх – для кафе і крамниць. Другий поверх планували віддати для Покутського музею, третій – для міської бібліотеки ім. Смагловського й архіву. Виконання опоряджувальних робіт затяглося, і до вступу Червоної армії у вересні 1939 названі заклади у нову будівлю не перебрались. У будинку розмістилася шевсько-кравецька майстерня. Гітлерівці, відступаючи в 1944, намагалися знищити ратушу, але руйнування залізобетонного моноліту було важкою справою. Їм вдалося підірвати лише південно-західне крило. Невдовзі
його відбудували, і в споруді влаштували торговельні склади. Протягом 1957–58 був проведений капітальний ремонт, і 26 квітня 1959 в колишній ратуші відкритий для відвідувачів обласний краєзнавчий музей, переведений з іншого приміщення.
Під час реконструкції історичного центру міста 1999–2000 проведений черговий капітальний ремонт ратуші. Порталові будинку повернули автентичний вигляд, дерев’яні вікна і двері замінили пластиковими, стіни наново потинькували. Замість встановленого у 1950-х рр. електричного годинника, який давно не йшов, поставили електронні куранти, виготовлені майстрами зі Львівської політехніки. Шолом вежі перекрили міддю й позолотили (площа 37 кв. м., використано 199,2 г сусального золота). Ратуша – єдина споруда громадського призначення в Україні з позолоченим верхом.
Будівля монументальна, вирішена у строгих геометричних формах, характерних для конструктивізму 1930-х рр. Мурована, отинькована. Планувальна структура приміщень коридорно-анфіладна. Перекриття плоскі, залізобетонні. Сходи залізобетонні зі шліфованим верхнім мозаїчним шаром. Дахи плоскі. По вертикалі споруда візуально почленована на п’ять ярусів. Перший і другий яруси у плані хрестоподібні, на висоту першого поверху об’єднані півкруглими сеґментами. Торці першого ярусу декоровані об’ємними пілястрами з діамантовим рустом та декоративними вазами між ними.
Над пілястрами, на рівні другого ярусу, розташовані фігурні аттики у вигляді акантових листків. Перший і другий яруси горизонтально почленовані широкими прямокутними вікнами та сильно розвинутими вінцевими карнизами. Вікна третього ярусу вузькі, видовжені по вертикалі. Четвертий ярус будівлі восьмигранний у плані, з годинниковими циферблатами на чотирьох гранях. П’ятий, найвищий ярус вирішений у формі зірчастої у плані вежі, яка накрита шоломоподібним куполом зі шпилем.
До початку 19 ст. в ратуші розміщувались маґістрат і суд («лава»). Маґістрат виконував адміністративні функції і відав цивільним правосуддям, лавничий суд здійснював карне правосуддя. Всі посади в цих керівних органах були виборними. Найчастіше карою для злочинців слугували 100 буків, відміряних перед ратушею. Значно суворіше обходились із захопленими опришками: їх кидали у похмурі ратушні підземелля, піддавали жорстоким тортурам. Лавничий суд у Станиславові мав «право меча», тобто міг виносити смертні вироки (як правило, в присутності представника власника міста). 27 серпня 1745 у ратуші перед лавниками давав покази вбивця О. Довбуша – С. Дзвінчук із Космача, у квітні 1754 тут судили й четвертували на прилеглій площі наступного ватажка опришків В. Баюрака.
Ратуша – найвища будівля міста, її висота до верхівки шолома – 49,5 м. Кожна влада в дні урочистостей вивішувала на ній свій прапор. Український синьо-жовтий стяг був піднятий над ратушею в ніч на 1 листопада 1918 і майорів тут, поки існувала ЗУНР. Напередодні приходу Червоної армії, 19 вересня 1939 підпільники здійняли над ратушею червоне полотнище. Захищаючи його від польських вояків, загинули беззбройні комсомольці А. Євчук та Б. Гундерт. Знаменні події відбувалися в музеї у 1988–90. Тут напівпідпільно засідали правління обласного Товариства української мови, культурно-наукового товариства «Рух», ініціативна група зі створення Народного Руху України. За рішенням новообраної обласної ради першого демократичного скликання синьо-жовтий прапор був піднятий на шпилі ратуші на Великдень 15 квітня 1990, за півтора року до здобуття Україною незалежності. Зробили це працівник музею, депутат обласної ради П. Арсенич та депутати Верховної Ради З. Дума і М. Чучук. Прапор тут і досі.
Пам’ятне місце страти Василя Баюрака
Навесні 1754 в руки шляхти потрапив побратим і наступник славного О. Довбуша Баюрак Василь (1722–54). Після смерті Олекси у серпні 1745 він очолив опришківський рух. Відомі здійснені під керівництвом В. Баюрака напади на шляхтичів у селах Перерів, Рожнів та місті Косові. Через зраду ватажок був схоплений і після допитів та катувань за вироком суду 25 квітня 1754 четвертований на площі перед станиславівською ратушею. 24 серпня 1992 на південносхідному крилі споруди відкрито пам’ятний знак ватажкові опришків. Він являє собою барельєфне профільне зображення погруддя В. Баюрака (1,3 х 0,62 м), під яким присвятний напис.
Михайло Головатий, Людмила Яковина
Звід пам’яток Івано-Франківської області. Івано-Франківськ і села міської ради. – Кн. 1. Пам’ятки археології, історії та мистецтва. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. – С. 24-28.