Театр, 1891 (архіт., іст.)
/Вул. Леся Курбаса, 3/
У центральній частині міста, на розі вул. Леся Курбаса і С. Крушельницької, на червоній лінії забудови.
До 1880-х рр. стаціонарного театру в Станиславові не було. Мандрівні театральні трупи, що прибували сюди, починаючи з 1-ї пол. 19 ст., виступали у пристосованих приміщеннях. Музичне товариство ім. С. Монюшка, створене 1878, одним із головних завдань вважало заснування у місті стаціонарного театру. На прохання товариства маґістрат безоплатно надав ділянку землі під будову. Кошти були виділені місцевими громадсько-культурними товариствами та зібрані серед городян. В оголошеному конкурсі перемогу здобув проект В. Мілковського, автор якого в місті був невідомим і не вказав своєї адреси. Технічне керівництво здійснювали інженери М. Кучинський, Ю. Лапіцький та будівничий Я. Шпорек. Споруджувати будівлю почали навесні 1891. Урочисте закладення каменя відбулось 21 травня. Він був замурований у фундамент під вхідними дверми між фойє і залом. Будова йшла швидкими темпами: в серпні закінчене мурування, у вересні – штукатурні та покрівельні роботи. 22 листопада того ж 1891 відбулось урочисте відкриття театрального приміщення, хоч на той час був цілком опоряджений лише головний зал. При цьому виявилось, що таємничий архітектор Мілковський – це місцевий інженер залізниці і один з керівників будівництва Ю. Лапіцький. На знак вдячності від громадськості міста йому подарували золотий перстень.
Театр був зведений як цегляна двоповерхова споруда з підвалом, Г-подібна у плані, з напівкруглою наріжною частиною і довшим крилом від вул. Леся Курбаса. Вхід акцентував чотириколонний портик, над наріжною частиною височіла баня зі шпилем. Вікна першого поверху були напівциркульними, другого – прямокутними,
з багатим еклектичним декором. Зал для глядачів мав 280 місць (партер, ложі і балкон).
У Першу світову війну, в 1916–17, будинок зазнав значних руйнувань, у нього влучило кілька артилерійських снарядів. Більш ніж на половину довжини було зруйноване крило від вул. Леся Курбаса, пробитий в багатьох місцях дах, пошкоджені дерев’яні конструкції. Шкода оцінювалась у 76,8 тис. корон.
Реконструкція театру проведена у 1928–29 за проектом С. Трелі. Споруда набула конструктивістських рис. Зникли баня і портик, всі вікна стали прямокутними, частину з них замурували. Стіни гладкі, лиш появився масивний балкон. У крилі від вул. С. Крушельницької влаштований службовий вхід. Була збільшена місткість залу, переоформлені балкони другого і третього ярусів, розширений коридор для публіки, впроваджені електрика і центральне опалення. Цей вигляд будинок зберіг донині. Його зал сьогодні розрахований на 550
глядацьких місць.
Театр будувався як польський. Однак обновила його українська трупа «Руської бесіди» під керівництвом І. Біберовича, що прибула на гастролі зі Львова. Першою в історії театру стала вистава «Дай серцю волю, заведе в неволю», поставлена 5 грудня 1891. Навесні 1892 був створений польський професійний театр, якому присвоїли ім’я драматурга О. Фредра. Трупу очолив відомий актор Л. Квецінський, котрий переїхав зі Львова.
На цій сцені з успіхом виступали М. Заньковецька, М. Садовський (1905), Ф. Лопатинська (1911), «Гуцульський театр» Г. Хоткевича (1912). Неодноразово в 1912–14 в театральному будинку як режисер і актор працював Лесь Курбас, його ім’ям названа прилегла вулиця. У січні – травні 1919, коли Станиславів був столицею ЗУНР, тут працював театр Й. Стадника, виступала Українська республіканська капела під керівництвом О. Кошиця.
Від 1920 заклад носив ім’я композитора С. Монюшка, в ньому працювала польська напівпрофесійна трупа. Від 1933 трупа стала професійною під назвою Покутсько-Подільський театр. У приміщенні виступала С. Крушельницька (1928, 1935). У червні 1934 тут був один зі сценічних майданчиків українського світового жіночого конгресу, яким керувала голова Союзу українок М. Рудницька.
В 1900–26 кілька кімнат від вул. Леся Курбаса займала дворічна професійна торговельна школа. Пізніше до 1939 тут містилася музична школа, очолювана композитором А. Штадлером.
У 1939 на базі мандрівних театральних труп І. Когутяка, Й. Стадника та інших був створений український музично-драматичний театр ім. І. Франка. В грудні 1939 він розпочав перший театральний сезон п’єсою О. Корнійчука «Платон Кречет» (режисер В. Каїрець). Його музичним керівником і одночасно диригентом новоствореного оркестру філармонії став Барнич Ярослав Васильович (1896; с. Балинці, тепер Коломийського р-ну –1967) – композитор, автор оперет «Дівча з Маслосоюзу», «Шаріка», «Пригода в Черчі», «Гуцулка Ксеня». Він же був засновником і першим керівником Гуцульського ансамблю пісні і танцю (1940). Емігрував у 1944 до США, де працював як диригент і музикант. Помер і похований у Клівленді.
У червні 1940 місцеві глядачі захоплено вітали артистів Київського театру опери та балету, серед яких були З. Гайдай, М. Литвиненко-Вольгемут, І. Паторжинський.
Трагічна подія в історії театру сталася в період німецької окупації, 14 листопада 1943. Під час вистави «Шаріка» до залу вдерлися ґестапівці й арештували 140 глядачів. 17 листопада в театрі відбувся скорий суд. 27 українських патріотів, членів ОУН одержали вирок смерті й були тут же розстріляні біля сусідньої синагоги.
В післявоєнний час у станіславського театру встановилися тісні стосунки з Київським академічним драмтеатром, що теж носить ім’я І. Франка. В 1945 тут виступали Н. Ужвій, Г. Юра, А. Бучма. Будинок ще понад три десятиліття служив містові як театр. Здобутки колективу в цей час пов’язані з іменами народних артистів УРСР М. Равицького, В. Петрика, В. Смоляка, Ю. Суржі, Х. Фіцалович та інших.
У 1980 театр перейшов у новозбудоване приміщення, а в старому розмістилась обласна філармонія. В приміщенні працюють Національний академічний ансамбль пісні і танцю «Гуцулія» (худ. керівник – нар. артист України П. Князевич), академічний камерний оркестр «Гармонія Нобіле» (худ. керівник – засл. артист України О. Герета) та симфонічний оркестр.
Протягом 2006–10 до лівого крила філармонії добудований триповерховий
об’єм корисною площею 1500 кв. м, де облаштовані репетиційні зали творчих
колективів. Його фасад, на відміну від основного, конструктивістського, оформлений в неокласицистичному стилі.
14 серпня 1987 на фасаді будинку відкрито меморіальну дошку з викарбуваним присвятним написом (згадка про те, що в театрі виступав О. Мишуга, є помилкою. Відоме лиш одне перебування співака у Станиславові – в 1878. Але тоді театр ще не був збудований).
Михайло Головатий