24

#ЗПІК  Будинок українських товариств 1880, де
працювали й бували відомі українські діячі (архіт., іст.)
/Вул. Січових Стрільців, 24/

У центральній частині міста, на стику колишніх Тисменицького й Лисецького передмість, на червоній лінії забудови, лівим торцем прилягає до сусідньої споруди.

За розмежуванням кінця 18 ст. тут зафіксовано дві будівельні ділянки. На них стояли садиби міщан вірменського походження Т. Марамороша та Г. Донігєвича. Два невеликих будинки тут фіксує і перепис населення 1857. У 1860-х рр. обидві парцелі придбав один власник – М. Вітзінґер.

Дбаючи про забудову центральної частини міста, в 1873 маґістрат видає М. Вітзінґеру припис на зведення кам’яниці на місці двох ділянок. Згодом останній добився відстрочення будівництва на сім років. Його здійснив уже новий власник ділянки – адвокат, доктор права Й. Розенберґ.

У 1915 споруда в числі багатьох інших була пошкоджена снарядами. Стіни в кількох місцях мали пробоїни до метра. Відновлена без зміни зовнішнього вигляду. Пізніше у правому крилі розтесані два крайніх вікна для організації додаткового входу й вітрини.

Будинок цегляний, одноповерховий, у плані майже прямокутний, з напівпідвалом, на високому цоколі. Зведений в еклектичному стилі, з використанням східних мотивів (гранчасті декоративні колони, ажурний фриз та характерні рами півциркульних вікон), тому в городян відомий під назвою «Бомбей». Фасад акцентований вузьким ризалітом із входом по осі і трикутним фронтоном. Головний і бічний фасади рустовані, під вікнами – декоративні ніші. Дах двосхилий, критий бляхою.

Будівлю постійно здавали під різні заклади і громадські організації. Уяву про неї дає оголошення в газеті: «Садиба по вул. Собєського, 24, що складається з дев’яти покоїв від фронту, заскленої веранди в подвір’ї, флігель з чотирьох покоїв і кухні, сад і стайня – здаються в оренду або продаються». Тривалий час, до 1890, головний будинок винаймала міська пошта. Флігель у дворі в 1889 займали пральня і «Заклад гарної чистки». Це, мабуть, перша хімчистка
в історії міста.

У 1895–99 приміщення використовувало військове казино, у 1902-04 кілька кімнат займало робітниче товариство «Гвязда» («Зірка»), з 1902 до 1909 основну частину будинку орендував ресторан «Ройяль».

Навесні 1904 кілька кімнат тут придбав український «Зв’язковий банк», де розмістився разом з товариством «Руська бесіда» (від 1929 – «Українська бесіда»). Відтоді починається найславніший період в історії будинку.

У 1902–07 тут працювала музична школа товариства «Боян» під керівництвом композитора Д. Січинського. В 1902 в будинку виступала письменниця К. Малицька, а в 1911 – І. Франко читав свою поему «Мойсей».

У 1906–08, коли новозаснована українська гімназія ще не мала власного приміщення, частина класів і кабінет першого директора, відомого галицького педагога М. Сабата, вимушено перебували в цьому будинку. Вчителем гімназії був відомий письменник А. Крушельницький.

Навесні 1919, в часи ЗУНР, знаний режисер Й. Стадник організував театральну трупу і проводив у залі «Бесіди» репетиції.

Після українсько-польської війни і загарбання Галичини «Зв’язковий банк» припинив існування, а «Руська бесіда» вибралася в іншу споруду. В будівлі розмістились «Народна торгівля», філія «Маслосоюзу», а в допоміжних приміщеннях – «Союзна друкарня», де була надрукована перша на українських землях енциклопедія під назвою «Українська загальна енциклопедія у 3-х томах (Львів – Станиславів – Коломия, 1930–35).

У 1935 в приміщення повернулись «Українська бесіда» та філія «Просвіти» і перебували тут до їх закриття в 1939. В міжвоєнний час у будинку бували і працювали відомі провідники української громади Л. Бачинський, В. Янович, Ю. Олесницький.

Після війни головну споруду використовував ресторан «Карпати», у дворі була фабрика газованої води.

У червні 1987 перебування в будинку І. Франка увічнили меморіальною дошкою з барельєфом поета та пам’ятним написом. Автор – ск. С. Топоркова. Дошка – білий мармур, барельєф – мідь.

У 2002 на фасаді встановлена тонована бетонна меморіальна дошка на честь «Руської бесіди». Вона містить барельєфний портрет Т. Окуневського та напис. Інформація на дошці не зовсім точна, оскільки Т. Окуневський є засновником не «Руської бесіди» (вона створена 1861 у Львові Ю. Лаврівським), а лише станиславівської філії у 1884.

Автор статті: Михайло Головатий