#ЗПІК Народний дім 1912–13, в якому проживали й бували відомі українські культурні та політичні діячі (архіт., іст.)
/Вул. В. Чорновола, 22/
У центральній частині міста, на лінії забудови, щільно зблокований з сусідніми спорудами. Ґрунт з кількома невеликими будинками придбаний товариством «Самопоміч» у 1906. Зведення почате у червні 1912 і закінчене у квітні 1913. Автор проекту і керівник будови – архітектор Ф. Януш, творець перших п’ятиповерхових залізобетонних будинків у місті.
Кам’яниця має велике містобудівне значення. Вона належить до перших споруд міста, зведених у стилі функціоналізму, тому її пластика лаконічна. Чотириповерхова, з підвалом, тинькована, в плані Т-подібна. По краях фасаду – два неглибоких ризаліти. Широкі вікна – в прямокутних заглибленнях. По всій довжині фасаду на другому поверсі проходить балкон. По два балкони в ризалітах є і на третьому поверсі. На аттику – герб Галичини: лев, що спинається на скелю (встановлений, очевидно, в той час, коли будинок був у власності українських товариств). Планування коридорне. Дах двосхилий з шатровою частиною посередині.
Фото 2010-х рр.
Будинок належав москвофільському товариству «Русскій народный дом». З початком Першої світової війни, в якій Росія ставала ворогом Австрії, москвофіли були вимушені тікати або переховуватися. За дорученням староства в 1916 будинок перебрали у свої руки народовці, за ним закріплюється назва «Народний дім». Після проголошення ЗУНР кам’яниця стала штабом української громади міста. В ній працювали філія «Просвіти», «Українська бесіда», «Молода громада». Будинок бачив у своїх стінах відомих діячів Галичини: Л. Бачинського, В. Яновича, Ю. Олесницького, І. Мирона. Навесні 1919 в залі «Молодої громади» на другому поверсі виступали М. Грушевський, С. Русова, проводила свої репетиції Республіканська капела О. Кошиця з Києва. Після війни до них додалися філіал Музичного інституту ім. Лисенка та банк «Самопоміч», перший поверх займали крамниці.
Четвертий поверх був відведений під житлові приміщення. В останні роки життя тут мешкав і мав свою адвокатську канцелярію Бачинський Лев – колишній віце-президент ЗУНР, голова радикальної партії, довголітній депутат австрійського та польського парламентів. У будинку жили подружжя інженер Пристай Богдан і лікар Пристай-Полотнюк Наталія та лікарі Гробельний Осип і Гробельна-Полотнюк Олена. В Народному домі, зокрема, у Л. Бачинського, бував видатний письменник В. Стефаник.
На початку 1930-х москвофіли, хоч і були нечисленними, відсудили споруду. Українські інституції мусили перебратися в інші приміщення. У 1941–44 в будинку розміщувалась філія Українського центрального комітету, яка намагалася захищати інтереси місцевого населення перед окупаційними властями. Очолював філію ви-кладач місцевої гімназії Микола Лепкий, молодший брат відомого письменника Б. Лепкого. Тут бував, приїжджаючи з Кракова, голова УЦК професор Володимир Кубійович – визначний географ і історик.
У радянський час у будинку розміщувались обласний та міський суди, юридична консультація, обласна колегія адвокатів. Від грудня 1996 ним володіє обласна універсальна наукова бібліотека
ім. І. Франка, найбільша книгозбірня області (400 тисяч томів). У травні 2000 на фасаді була встановлена меморіальна дошка В. Чорноволу (у вересні 2005 перенесена на будинок офісу НРУ (вул. Шевченка, 5).
Михайло Головатий
Меморіальна дошка на честь польсько-української співпраці, 2006 (мист.)
На фасаді будинку. Відкрита в листопаді 2006 у рамках відзначення п’ятої річниці співпраці між Опольським воєводством та Івано-Франківською областю. Автор– ск. М. Моленда (Польща). Аналогічну меморіальну дошку у жовтні 2006 відкрили у м. Ополє в Польщі.
Єднання української та польської культур символізують постаті відомих діячів: І. Франка, чиє ім’я носить місто, та Вінценза Станіслава (30.11.1888, с. Слобода Рунгурська, тепер с. Слобода Коломийського р-ну – 28.01.1971, м. Лозанна, Швейцарія) – польського письменника, етнографа, філософа.
С. Вінценз провів дитинство на Гуцульщині, в с. Криворівні (тепер Верховинського р-ну) у свого діда. Закінчив Коломийську гімназію та Віденський університет, де в 1914 захистив докторську дисертацію на тему «Філософія релігії Гегеля». В 1939 ув’язнений органами НКВС і звільнений тільки після клопотання українських письменників, про що розповів у мемуарному творі «Діалоги з совєтами» (1966). Щоб врятуватися від репресій, таємно втік з родиною за кордон. Автор тетралогії «На високій полонині»: «Правда старовіку» (1936), «Звада» (1970), «Листи з неба» (1974) і «Барвінковий вінок» (1979). Це твір про природу Гуцульщини, життя, побут, працю й духовну культуру горян, написаний на основі гуцульських переказів. Залишив спогади про І. Франка, з яким був особисто знайомий, в 1936 на власні кошти спорудив біля родинної садиби у Слободі Рунгурській пам’ятник Каменяреві.
На прямокутній бронзовій таблиці обабіч розміщені барельєфні портрети письменників, у центральній частині – напис.
Петро Арсенич
Звід пам’яток Івано-Франківської області. Івано-Франківськ і села міської ради. – Кн. 1. Пам’ятки археології, історії та мистецтва. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. – С. 236-239.