#ЗПІК Колегіум єзуїтів 1744
/Майдан А. Шептицького, 21/
(нині морфологічний корпус медичного університету)
Будівництво велось ченцями-езуїтами одночасно з костьолом (теперішнім катедральним собором) і закінчене в 1744. Для навчального закладу споруда була постійно затісною. Є згадка, що у 1824 в одному з класів 16 учнів стояли або робили записи, лежачи на підлозі. У 1828–29 проведено першу розбудову – тоді з боку костьолу додалось по одній кімнаті на кожному поверсі. У 1880-х рр. реконструйоване праве крило. В лютому 1917 ліве крило було пошкоджене німецьким снарядом і відбудоване у 1923.
Єзуїтський колегіум – навчальний заклад підвищеного типу, який у 1722 прийшов на зміну філії Краківської академії, що проіснувала у Станиславові 40 років. Учні, котрі поступали в колегіум, мусили вміти читати й писати. Курс навчання тривав п’ять років. Три молодших класи називались «інфіма», «граматика», «синтаксис», а разом «граматика», два старших – «піїтика» та «риторика», а разом – «гуманіора». Викладання велося латинською та польською мовами. Вивчали й німецьку та французьку мови. Існували також курси теології (чотири роки) та філософії (три роки), але вони могли бути і скороченими. В колегіумі у
1750-х рр. навчався польський поет Карпінський Францішек (1741–1825).
Перед будинком гімназії стояв пам’ятник цісареві Францу І роботи віденського професора Й. Шаллера, встановлений у 1837 австрійцями, а в 1920 знесений поляками.
Після ліквідації ордену єзуїтів австрійською владою колегіум у 1784 був перетворений на гімназію з німецькою мовою викладання, одну з перших гімназій на території сучасної України. До 1820 вона була п’ятикласною, до 1850 – шестикласною, а надалі – вищою, восьмикласною. В 1850–67 обов’язковою мовою вважалася українська, а надалі викладовою стала польська.
Серед викладачів гімназії – відомий мовознавець, засновник філії «Просвіти» Желехівський Євген Ієронімович (1844–1885), філолог, дійсний член НТШ Верхратський Іван Григорович (1846–1919).
У 18–19 ст. будинок був найбільшою громадською спорудою міста. Тому, через брак приміщень, у ньому також перебували директор нормальних шкіл (до 1821), гімназійний префект (до 1832), містилися окружна адміністрація (до 1840-х рр.), податкова інспекція (до 1860), староство до (1881). Після пожежі 1868 тут недовго була пошта, а після неї – земельний кадастр.
Відомо, що 1878 будівля мала 47 кімнат, з них гімназія займала 19, староство – 13, кадастр – 4, помешкання старости – 11. Перебуваючи в Станіславі 1851, в апартаментах старости зупинявся австро-угорський цісар Франц Йосиф І. Після того як староство в 1881 вибралося з приміщення, споруда залишилася в цілковитому розпорядженні гімназії. Лише в 1926-1930 перший поверх займала торговельна школа.
Після окупації Галичини Польщею 1919 у будинку знову розмістилась гімназія ім. М. Романовського, а від 1935 – ім. Ю. Пілсудського. В 1928 під час святкування 200-річчя гімназії на фасаді була встановлена пам’ятна дошка. Вона не збереглася – знята в радянський час, а можливо, що й затинькована.
У 1939–41 приміщення займала радянська середня школа, а від 1945 і донині – морфологічний корпус медінституту (від 1995 – медичний університет).
У 1983 на будинку встановлена прямокутна мармурова меморіальна дошка з написом.
Автор статті: Михайло Головатий
Звід пам’яток Івано-Франківської області. Івано-Франківськ і села міської ради. – Кн. 1. Пам’ятки археології, історії та мистецтва. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. – С. 302-306.