Пошануймо гідно пам’ять Теофіла Меленя

Мирослава Олійник – старший

науковий редактор НРВ «Звід пам’яток історії

та культури.  Івано-Франківська область».

 Краєзнавець Прикарпаття. – 2018. – груд.

Галицьке слово. – 2018. – листоп.

Пошануймо гідно пам’ять Теофіла Меленя

Мелень Теофіл (1879–08.06.1915, с. Медуха) – державно-політичний і громадський діяч, рядовий австро-угорської армії, вістун УСС, військовий кореспондент і публіцист.

Народився в учительській родині. Після закінчення Академічної гімназії спочатку поступив до Львівської політехніки на інженерний відділ. Навчання продовжив на філософському факультеті Львівського, а згодом Віденського університетів. У студентські  роки – діяльний учасник наукового товариства «Академічна громада», дописував статті до першого українського студентського часопису «Молода Україна» (1900–05) та польського – «Promien». У 1902 р. – один із організаторів рільничих страйків у Галичині. Після закінчення університету став членом Української соціал-демократичної партії (УСДП) і редактором часопису «Воля». З початком Першої світової війни Т. Мелень – член Головної Української Ради від УДСП та Загальної Української Народної Ради (1914–15). Він став одним із організаторів добровольчих загонів українських січових стрільців. У липні-серпні 1914 р. разом із членами «Бойової Управи» об’їхав усі українські повіти, агітуючи селян до вступу в Легіон УСС[1]. З квітня 1915 р. працював у Пресовій Кватирі УСС. Автор ряду статей і репортажів з фронту, які часто публікував в «Ukrainische Nachrichten» і «Віснику Союзу визволення України»[2].

Після успішних боїв на г. Маківці та за м. Болехів австро-угорська армія, до якої входили сотні Легіону УСС, впродовж червня 1915 р. продовжила наступ на позиції російських військ у напрямі Галича. Неподалік сіл Вікторова і Сільця, близьких до лінії зіткнення, січові стрільці вели позиційні бої у місцевих лісах. Після двотижневого протистояння січовики суттєво потіснили російське військо, змусивши їх відступити. 28 червня 1915 р. Галич зайняли загони поручника О. Левицького і сотника Д. Вітовського[3].

Тоді, під час виконання обов’язків розвідки і зв’язку, декілька стрільців отримали поранення та п’ять осіб загинули, зокрема Кухарський Євген (?, с. Чернихів, тепер Зборівського р-ну Тернопільської обл. – 1915, с. Вікторів)[4], Гасюк Василь (1899, с. Яворів, тепер Косівського р-ну – 15.06.1915), Дригилюк[5] Іван (1895, с. Ясенів, тепер Верхній Ясенів Верховинського р-ну – 09.06.1915), Данилюк Іван (1894, с. Прокурава, тепер Косівського р-ну – 17.06.1915)[6].

У той же час у червні у російський полон потрапив і Теофіл Мелень, який був дуже знаний серед січовиків. Стрільці переймалися долею Т. Меленя, оскільки не відали, як з ним поступлять росіяни. Адже він український соціал-демократ, який усе своє свідоме життя був послідовним противником царизму, різко засуджував його політику щодо українського народу і за будь-якої нагоди завжди виступав проти Росії [7].

З розповіді хорунжого Мойсеовича стало відомо, що Т. Мелень уночі 8 червня 1915 р. під час проливного дощу ніс звіт до штабу УСС. «Ліс густий, в лісі темно…Треба користати з темряви ночи і від висунутих позицій сотні Дїдушка перекрасти ся лїсом взад, посеред куль, щоби перенести заднім позиціям докладний звіт. Мелень, що цілий день стояв в стрілецькім окопі, забрав потрібні папери, забрав письменний рапорт і пішов… Від тої хвилї нїхто з українських сїчових стрїльцїв не бачив його більше»[8]. Натрапивши випадково на ворожий патруль, Т. Мелень отримав поранення, потрапив у полон і перебував у російському польовому шпиталі в Єзуполі. За яких обставин він помер – невідомо. Солдати противника поховали його на цвинтарі в Медусі, зробивши на хресті могили напис: «Здђсь почиваеть рядовой австрійськой арміи Өеофиль Мелень. Упокоился 28.V.1915 ст. ст.»[9] (10.06.1915 р. за новим стилем – М. О.)

2 липня того ж року на поховання випадково натрапила  розвідка сотні Вітовського. Коли січовики визволили Медуху від московських окупантів, односельці розповіли Д. Вітовському: «Скорше чим ви сюди прийшли і висвободили нас з-під московського наїзду прийняла наша кров’ю скроплена земля тіло вашого товариша. Раненого привели сюди Москалі, а по смерти зложили його тіло на нашім цвинтари»[10]. В. Темницький у некролозі наголошував, що медухівцям постать Т. Меленя була дуже добре відомою, його могила на кладовищі була доглянута та уквітчана вінками з колосків жита та польових маків[11].

На жаль, поховання Т. Меленя до нашого часу не збереглося. Але гідно вшанувати його пам’ять ми можемо, було б тільки бажання. Для цього на старій частині кладовища с. Медухи потрібно приблизно локалізувати місце поховання і встановити символічний пам’ятний хрест, зробивши відповідний меморіальний напис. Так, наприклад, як це зробили у вересні 2012 р. в с. Нижневі Тлумацького р-ну активісти благодійної ініціативи «Героїка» (координатор П. Подобєд). Вони увіковічнили пам’ять свого земляка, хорунжого Кінної сотні Т. Хилюка (1883–29.8.1920), чия могила також не збереглася до нашого часу, встановивши на старій частині кладовища пам’ятний хрест[12].

Деякі історики-краєзнавці пишуть, що Т. Мелень був спочатку похований у Вікторові, а після того як сотник Д. Вітовський звільнив своє рідне село, він наказав домовину з останками Т. Меленя перепоховати з Вікторова до Медухи. Звідки беруть таку неперевірену інформацію знані і заслужені дослідники, для нас залишається загадкою. Адже єдиним джерелом інформації про ті буремні та неспокійні роки залишається «Вістник Союза визволення України» за 1915 рік, зокрема посмертні згадки побратимів Меленя Д. Вітовського і В. Темницького. Хочеться, щоб краєзнавці більш відповідально підходили до висвітлення подій 100-річної давнини і не допускали таких серйозних помилок.

Теофіл Мелень передчасно пішов із життя, росіяни вбили його в самому розквіті сил. Він був одним із тих державно-політичних діячів, який доклав усіх зусиль, щоб на українських землях була створена незалежна Українська держава.

[1] Темницький В. Теофіль Мелень // Вістник Союза визволення України. – 1915. – Ч. 21–22. – С. 22–23.

[2] Теофіль Мелень [Повідомлення сотника Д. Вітовського про смерть Т. Меленя] // Там само. – 1915. – Ч. 21–22. – С. 21.

[3] І. Б. Українські січові стрільці під Галичем // Там само. – 1915. – Ч. 21–22. – С. 8.

[4] Олійник Мирослава. Історія стрілецької могили на Чубатій горі // Краєзнавець Прикарпаття. – 2015. – № 26. – грудень. – С. 28.

[5] Трапляються різні варіанти написання цього прізвища: Дригалюк, Дрегалюк, Дергалюк, Дигалюк.

[6] ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 353. – Оп. 1. – Спр. 99. – Арк. 95.

[7] Темницький В. Теофіль Мелень // Вістник Союза визволення України. – 1915. – Ч. 21–22. – С. 22.

[8] Там само. – С. 23.

[9] Теофіль Мелень [Повідомлення сотника Д. Вітовського про смерть Т. Меленя] . – // Вістник Союза визволення України. – 1915. – Ч. 21–22. – С. 21.

[10] Темницький В. Теофіль Мелень. – // Вістник Союза визволення України. – 1915. – Ч. 21–22. – С. 22.

[11] Там само. – С. 23.

 

[12] Хилюк Тихін Феофанович // Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki