#ЗПІК Будинок банку 1898–1900, де містився обласний провід ОУН, працював Бандера В. А. (архіт., іст.)
/Вул. Незалежності, 15/
У центральній частині історичної забудови міста, в ряді щільно зблокованих будинків, на червоній лінії.
Зведений на місці двох попередніх споруд 19 ст. для Міщанського банку. Ця фінансова інституція виникла в 1884 під первісною назвою «Товариство взаємного кредиту міщан у Станиславові». Справи йшли добре, і через 14 років банк зміг розпочати зведення власної кам’яниці. Дата закінчення будови – «1900» – викладена на мозаїчній підлозі при вході в приміщення.
Будинок цегляний, отинькований, триповерховий, у плані Г-подібний, з внутрішнім двориком. Головний вхід з боку вул. Незалежності у вигляді високих, до рівня другого поверху, аркових дверей. Фасад восьмивіконний. У ньому знайшли відображення певні традиції архітектури класицизму. Головний фасад рустований до рівня половини висоти другого поверху. Горизонтально він розчленований міжповерховими, підвіконними й міжвіконними тягами та карнизами, вертикально – боковими ризалітами з пілястрами другого і третього поверхів, на які спирається антаблемент з трикутними фронтонами. Вікна прямокутні та сеґментні, на третьому поверсі півциркульні, декоровані футринами і замковими каменями, на першому поверсі – вітринні. Балкони ризалітів на другому поверсі муровані, на третьому – з металевою огорожею.
Фото 2016 р.
Від 1910 в Австро-Угорщині спостерігалася сильна дефляція. Настав час ліквідації кредитів, зменшення цін, загального браку готівки. Не створивши достатніх резервних запасів, Міщанський банк був змушений у 1914 оголосити про припинення діяльності. Його будинок придбав Банк крайового господарства і володів ним до 1939. У міжвоєнний час на першому поверсі містилися першокласний ресторан Т. Квятковського, крамниця В. Лєвака, бюро подорожей «Орбіс», перукарня.
Після відступу Червоної армії в 1941 і проголошення 30 червня Акту відновлення української державності на другому поверсі будівлі містився обласний провід ОУН. Для організації роботи сюди прибув із Кракова Бандера Василь Андрійович (1915, с. Старий Угринів, тепер Калуського р-ну – 21.07.1942, Освєнцім, Польща) – учасник національно-визвольних змагань, член ОУН, молодший брат С. Бандери. Закінчив агрономічний факультет Львівської політехніки в Дублянах та філософський факультет Львівського університету. За патріотичну діяльність у 1938 був ув’язнений в таборі Береза Картузька. Після розпаду Польщі повернувся до Львова, а надалі, перейшовши радянсько-німецьку демаркаційну лінію, добрався до Кракова. Був учасником другого Великого збору ОУН (1–3 травня 1941). Після проголошення у Львові Акту відновлення української державності прибув до Станіслава і зміг попрацювати кілька місяців. Угорські війська, що спочатку були в місті, не робили перешкод в організації української влади. Все змінилося з передачею Станіслава в руки німецьких окупантів. 15.09.1941 ґестапо провело масові арешти серед українських активістів. В їх числі був арештований В. Бандера і його вагітна дружина (їй пощастило врятуватися). Для Василя почався шлях по тюрмах, який закінчився у концтаборі Освєнцім. Тут табірна адміністрація складалася переважно з польських політичних і кримінальних в’язнів. Вони та ув’язнені польські бандити в кінці липня 1942 закатували В. Бандеру.
14 жовтня 2008 р. на фасаді будинку, праворуч від входу, відкрито меморіальну дошку Бандері В. А. Автор – ск. В. Довбенюк.
На прямокутній гранітній плиті справа вміщене горельєфне погруддя В. Бандери з бронзи. В лівій частині плити викарбувано присвятний напис.
Нині будинок використовується як житловий, на першому поверсі – крамниці.
Михайло Головатий, Людмила Яковина
Звід пам’яток Івано-Франківської області. Івано-Франківськ і села міської ради. – Кн. 1. Пам’ятки археології, історії та мистецтва. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. – С. 125-127.