Пам’ятник Франкові І. Я., 1995
/Вул. Незалежності, поруч з готелем «Надія» та драмтеатром/
Споруджений для вшанування пам’яті І. Франка, чиє ім’я від 1962 носить колишнє м. Станіслав. Висота скульптури – 4,50 м, крил – 6,0 м, стилобата – 3,20 м. Автори – ск. М. Посікіра, Л. Яремчук, М. Ягольник, арх. В. Каменщик.
Франко Іван Якович (1856, с. Нагуєвичі Самбірського округу, тепер Дрогобицького р-ну Львівської обл. – 1916, м. Львів) – видатний письменник, учений, громадсько-політичний діяч. Навчався у Львівському, Чернівецькому та Віденському університетах. Один із засновників Русько-української радикальної партії (1890) та її голова (до 1898), з 1899 – член Української національно-демократичної партії. Від 1893 – доктор філософії, від 1899 – дійсний член НТШ у Львові, де очолював філологічну секцію (1898–1901, 1903–12) та етнографічну комісію (1898–1900, 1908–13). Був редактором видань НТШ, видавав журнали «Громадський друг», «Дзвін», «Молот», «Народ», «Житє і слово», співпрацював з багатьма періодичними виданнями. Автор близько 4 тис. літературних, публіцистичних і наукових праць, відомих далеко за межами України.
Життя і творчість І. Франка тісно пов’язані зі Станиславовом. Вперше він побував у місті 1880, коли його вели етапом з Коломиї до Нагуєвичів. Переночувавши в камері попереднього ув’язнення (за версією одних дослідників, у будинку на вул. Галицькій, 7-а, інших – у підвалах ратуші), поет у супроводі жандарма відбув до рідного села. В 1880-х рр. І. Франко встановив тісні зв’язки з таємним гуртком станиславівських гімназистів, серед яких були університетські товариші Фелікс та Ігнацій Дашинські та Владислав Дзвонковський. Кілька разів у 1883–84 рр. він зупинявся в будинках
Ф. Дашинського (тепер вул. Гетьмана Мазепи, 66) та В. Дзвонковського (вул. Островського, мікрорайон Майзлі). В 1883 письменник познайомився з рідною сестрою останнього Юзефою і закохався в неї. Своєму другому палкому коханню він присвятив ряд віршів і повість «Не спитавши броду». І. Франко з М. Павликом планували на базі підупалого господарства Дзвонковських заснувати рільничу спілку й зайнятися наукою. Однак здійснити ці плани не вдалося.
Влітку 1884 під час подорожування Карпатами поет познайомився з учителем Станиславівської гімназії, лексикографом і мовознавцем Є. Желехівським (1844–1885) і заприятелював з ним. У серпні того ж року він мав зустріч з українським письменником О. Кониським (1836–1900), що прибув до Станиславова з Петербурга. У грудні І. Франко виступив на установчих зборах «Товариства руських женщин», які відбулися в української читальні на другому поверсі будинку на пл. Ринок, 6.
1 квітня 1889 Іван Якович взяв участь у вечорі, присвяченому пам’яті Т. Шевченка, який організували члени таємного соціалістичного гуртка «Поступ». 31 березня 1890 на запрошення члена комітету з проведення Шевченкової річниці, свого давнього товариша В. Лукича він разом з дружиною знову прибув до міста, виголосив на святі блискучу доповідь і трохи погостював у будинку приятеля на вул. Липовій (тепер Шевченка), 84.
У 1892 І. Франко виступив у Станиславові на селянському вічі, яке розігнала поліція. Через кілька місяців він разом із М. Павликом організував з’їзд радикальної партії. На проведення форуму в належному приміщенні влада не дала дозволу, тому довелося використати для цього зал очікування міської лазні (тепер вул. Низова, 5), власником якої був учитель місцевої гімназії І. Яхно.
Письменник підтримував тісні приятельські стосунки з адвокатом і фольклористом М. Бучинським (1847–1903), педагогами й культурно-громадськими діячами братами Корнилом, Леонідом і Романом Заклинськими. В серпні 1899 І. Франко з допомогою викладача учительської семінарії Р. Заклинського виявив у Станиславові ряд важливих документів з історії Галичини 17–18 ст., на основі яких написав кілька історичних статей. 26 листопада 1911 в залі «Руської Бесіди» (тепер вул. Січових Стрільців, 24) видатний поет читав для станиславівської інтеліґенції свою поему «Мойсей».
Іменем І. Франка в місті названо обласний музично-драматичний театр та обласну наукову бібліотеку. На однойменній вулиці у сквері встановлене погруддя письменника (див. ст. 99), а на будинках на вул. Галицькій, 7-а та Січових Стрільців, 24 – меморіальні дошки на згадку про виступи Каменяра.
Виготовлений із бронзи пам’ятник фронтальним боком звернутий до вул. Незалежності, розміщений на високому масивному стилобаті зі сходами, що підкреслює підвищений рельєф місцевості. Монумент втілює велич духу Каменяра як мислителя й борця. В основу його образного вирішення покладені ідейні рушії життя поета: воля, бунтарство, боротьба, – уособлені в стрімкому розмаху стилізованих масивних крил, що на задньому плані обрамляють скульптурну постать І. Франка на повний зріст. Поет зображений у
задумі, зі злегка нахиленою головою й закладеними за спину руками. На відміну від чітко окресленого обличчя, постать у плащі опрацьована доволі узагальнено, а в нижній частині зливається з основою крил. На внутрішній площині розгорнутих крил вилиті написи:
«Нині вчися побіждати
завтра певно побідиш» (зліва);
«До великого моменту
будь готовий кожден з нас» (справа).
З чолового боку на другій ступені постаменту накладними буквами зроблений анотаційний напис:
«Іван Франко».
Пам’ятник, оточений з боків сходами, що ведуть до готелю «Надія» та драмтеатру, органічно вписується в навколишнє архітектурне оточення, відкритий для огляду з близької й далекої відстані.
Автори статті: Петро Арсенич, Галина Максимців
Звід пам’яток Івано-Франківської області. Івано-Франківськ і села міської ради. – Кн. 1. Пам’ятки археології, історії та мистецтва. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. – С. 131-134.