#ЗПІК Будинок навчальних закладів 1896, в якому працював Фіголь М. П.
/Вул. Гетьмана Мазепи, 10/
Розташований у дільниці, що прилягає до громадського центру міста, в межах колишнього Лисецького передмістя, на червоній лінії, зблокований з сусідніми будинками.
Споруджений як прибутковий дім купця О. Готтесмана. В 1912 проданий фірмі «А. Вайденфельд і брат» за 324 000 корон. Протягом року була проведена велика добудова, в результаті якої появилося приміщення для друкарні й кінозалу на 300 місць.
Друкарня і книгарня Вайденфельда належали до найвідоміших у місті. Зокрема, тут у часи ЗУНР друкувались газети «Република» і «Нове життя» (1918–19). Кінотеатр був відкритий у 1930 під назвою «Рай». Протягом 1912–21 частину приміщень займало представництво «Союзного банку», а від 1921 і до встановлення радянської влади – польська жіноча гімназія ім. Е. Ожешко.
Споруда цегляна, тинькована, займає площу у вигляді трапеції. Спочатку була Г-подібною. У 1912–13 з боку двору добудовані частина триповерхового крила, двоповерховий кінозал та одноповерховий вестибюль для нього – всі у стилі сецесії (арх. Я. Кудельський). У зв’язку з нахилом рельєфу вони підняті на високому цоколі. Головний фасад з рисами еклектики, з рустованими першим і другим поверхами, прямокутними вікнами з обрамленням та сандриками. По осі фасаду два балкони з металевими решітками. Планування мішане – анфіладне і коридорне.
Будинок становить єдиний конгломерат із сусіднім № 12, має з ним спільний увігнутий фасад, зумовлений поворотом вулиці, вирішений в єдиному стилі, акцентований двоколонним портиком над арковим входом. Декоративні ковані решітки на вікнах першого поверху встановлені в 1996.
У післявоєнні роки використовувався як приміщення для навчальних закладів. Нині це один з корпусів педагогічного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.
В будинку з 1983 до 1999 працював Фіголь Михайло Павлович (1927, с. Крилос Галицького р-ну – 1999) – художникживописець, педагог, мистецтвознавець. Закiнчив 1961 Iнститут живопису, скульптури та архiтектури в Ленiнградi. У 1964–99 – викладач, органiзатор художнього факультету (1987), завкафедрою образотворчого мистецтва та креслення (1983), професор (1991). Заслужений художник УРСР (1990), доктор мистецтвознавства (1998). Твори (понад 600): «Чорногора» (1962), «Говерла» (1965), «Роксолана» (1970), «Полковник Семен Височан» (1978), «Село на Гуцульщинi» (1982), «Вечiрнi Карпати» (1985), «Галичанки» (1986), «Камiнний хрест» (1987); мозаїки «Сон» (1964), «Архангел Михаїл» (1990), триптихи «Вернигора» (1992), «Ярославна» (1994–95) та ін. Створив серiю графiчних портретiв князiв – володарiв Галицької держави. Картини зберiгаються в музеях України, у власнiй галереї, а також в Америцi, Канадi, Австралiї, Нiмеччині, Польщi, Болгарiї, Чехiї, Угорщинi. Автор монографії «Ярослав Васильович Пстрак» (1966), книг «Образотворче мистецтво Румунії» (1982), «Мистецтво стародавнього Галича» (1997), «Iсторiя Галича» (1999, посмертно). У 2001 на фасаді будинку вiдкрито гранітну меморiальну дошку з бронзовим профілем митця (ск. Ю. Мисько, О. Фіголь) і присвятним написом.
Михайло Головатий
Звід пам’яток Івано-Франківської області. Івано-Франківськ і села міської ради. – Кн. 1. Пам’ятки археології, історії та мистецтва. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. – С. 37–39.