Кам’яниця «Австрія» 1912–13,
в якій працювала Національна Рада ЗУНР,
проживали Грушкевич Я. Т. та Сорохтей О. Й. (архіт. іст.)
/Вул. Т. Шевченка, 1 / Січових Стрільців, 12/
У центральній частині міста, на розі вулиць Січових Стрільців та Шевченка, на червоній лінії забудови.
У кін. 19 – на поч. 20 ст. на цьому місці стояв давній двоповерховий готель «Центральний». На початку 1912 греко-католицька капітула придбала будинок і ґрунт та почала зведення великого прибуткового дому. Розробку проекту доручили модному архітекторові Ф. Янушу. Будівництво було завершене восени 1913. В центрі міста постала Г-подібна у плані імпозантна чотириповерхова кам’яниця з великими мансардними приміщеннями, двома парадними фасадами. Вона є однією з перших залізобетонних споруд у місті.
Архітектурна форма готелю належить до перехідного періоду – часу окреслення
функціоналізму в європейській архітектурі, раннього модернізму, – в межах якого модерн продовжує розвивати раціональні ідеї.
Будинок є пізньосецесійним твором, який володіє рисами раціоналізму, неокласики, німецького романтизму. В перехідну форму станиславівська сецесія вступає дещо пізніше від центральноєвропейського модерну (з початку 1910-х рр.), хронологічно збігаючись з періодом посиленого впливу на архітектуру нових європейських мистецьких течій, зокрема, кубізму та футуризму, естетика яких відтворюється в архітектурі готелю завдяки новим технологіям. На головному фасаді будинку ритмічно повторюються тригранні призматичні об’єми еркерів – знакові форми чеського кубізму. Вертикальні елементи – стійки каркасу – отримали декоративне профілювання. Між ребрами стійок на площині утворились неглибокі вертикальні ніші. Таким чином, в усіх видах архітектурних елементів утворюється система «декору граней», які поділяють площини й об’єми на геометричну сітку і забезпечують графічність композиції. Загалом
у вирішенні фасадів ще відчутна сецесійна лінійність, але не плавна, а ламана, з підкресленням кутів переходу форми у форму, площини в площину. Архітектурні форми: вікна, еркери, вертикальне профілювання стійок залізобетонного каркасу – при цьому створюють складні метричні композиції фасадів завдяки багаторазовому повторенню однакових елементів. На відміну від ранньосецесійної плоскісної лінійності, вирішення фасадів багатопланове – лінійно-конструктивне. Головний фасад завершується аттиковим поверхом, що
пояснюється неокласицистичними впливами.
Фото 2010 р.
Неповторності будинкові надає колонада – неприхована частина
залізобетонного каркасу вздовж фасаду з вул. Т. Шевченка. На рівні другого поверху стіни опоясані галереєю з кованою решіткою. Простінки четвертого поверху прикрашені майоліковими медальйонами. Дах – черепичний шатровий, з великим ліхтарем, де був встановлений баштовий годинник (не зберігся).
1 травня 1914 в кам’яниці відкрились готель (один з найкращих у Станиславові), ресторан, кафе, третій у місті кінотеатр. Першим орендарем був П. Біль зі Львова. Усі ці заклади мали назву «Австрія», яка перейшла й на саму кам’яницю.
У січні – травні 1919, коли Станиславів був столицею ЗУНР, кінотеатр, котрий тоді мав назву «Одеса», став місцем засідань Національної Ради. В цьому приміщенні 3 січня 1919 була прийнята знаменна ухвала про об’єднання ЗУНР з УНР. Тут працювали відомі діячі ЗУНР Є. Петрушевич, Л. Бачинський, К. Левицький, Д. Вітовський. У лютому – березні того ж року в готелі зупинялись визначні українські політики М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра.
На згадку про ці події у січні 1991 на пілоні при вході в Народний дім встановлена прямокутна бетонна меморіальна дошка (0,8 х 0,4 м) з викарбуваним написом.
Поширеною є помилкова думка, що відомий живий «ланцюг єднання» в січні 1990 сполучив Львів і Київ. Насправді в пам’ять про знаменну ухвалу він починався від дверей цієї кам’яниці в Івано-Франківську і через Львів простягнувся до української столиці.
В часи польської окупації будинок залишався у власності греко-католицької капітули, а всі заклади, розташовані в ньому, одержали назву «Варшава». Протягом п’яти років кам’яницею володів багатий лікар-українець зі Львова Б. Овчарський, що придбав її за 5 млн. злотих. У 1935 він продав споруду релігійній інституції, безпосередньо підпорядкованій капітулі.
Один під’їзд будинку з вул. Шевченка має квартирне планування і постійно використовується під житло. Тут від 1930-х рр. до смерті мешкали Сорохтей Осип Йосафатович (28.02.1890, с. Баранівці на Самбірщині – 28.02.1941, м. Івано-Франківськ) – художник-графік і карикатурист, Грушкевич Ярослав Теофілович (26.09.1873, м. Дрогобич Львівської обл. – 23.07.1964, м. Івано-Франківськ) – відомий станиславівський лікар-окуліст і культурно-громадський діяч. У цій будівлі в 1930-х рр. були штаб-квартири кількох релігійних українських товариств («Скала», «Єпархіальний фонд»).
Зі встановленням у місті радянської влади в 1939 кам’яницю націоналізували. Готель і ресторан одержали нову назву – спочатку «Спартак», а від 1960-х рр. – «Дністер». У приміщенні колишнього кінотеатру «Варшава» розмістилась обласна філармонія та її головний мистецький колектив – створений у 1940 Гуцульський ансамбль пісні і танцю, художніми керівниками якого працювали композитор Я. Барнич, заслужені артисти України В. Минько, В. Пащенко, Б. Дерев’янко, заслужений діяч мистецтв України, нині професор М. Гринишин.
Від 1981 тут розміщується міський Будинок культури № 1 (від 1994 – Центральний народний дім), у якому працюють муніципальні музичні колективи: духовий оркестр, хор «Галицькі передзвони», оркестр народних інструментів «Рапсодія», а також десять народних і три аматорських колективи.
Михайло Головатий, Лариса Поліщук