#ЗПІК Міський парк культури та відпочинку ім. Т. Шевченка
/вул. В. Чорновола, 126/
У західній частині Івано-Франківська, між вул. В. Чорновола і міським озером, по обидва боки вул. Гетьмана Мазепи.
Німецький мандрівник У. Вердум, автор першого опису Станиславова (1672), пише: «На південний захід від міста на відстані гарматного пострілу є гарний дубовий ліс завдовжки з чверть милі». А вже А. Шарловський у своїй монографії про місто (1887) із сумом зазначає, що на місці діброви залишився один (!) дуб. Господарська діяльність людей перетворила колишній ліс на орні землі й пасовиська.
Пошуки території, придатної під міський парк, тривали кілька років. Ще 1 квітня 1890 була обрана комісія, яка після довгих дебатів прийшла до висновку утворювати парк там, «де колись була діброва, а тепер міський ґрунт «Радецьке поле». Остаточний вибір місця для парку відбувся на засіданні міської ради в листопаді 1895. Не всі були згідні з цим вибором, частина радних твердила, що «парк закладається в нездоровому і невідповідному місці, дерева будуть всихати». Після нелегкого обговорення пропозицію таки затвердили. Під парк відводився названий міський ґрунт площею 7 га і в міському бюджеті на наступний рік передбачалося 5000 ринських на його закладення.
Навесні 1896 почали садити дерева й прокладати алеї. Починався парк з невеликого трикутного клаптя землі, що прилягав до нинішньої вулиці Чорновола. Близько 1900 докуплено сусіднє пасмо землі, і містяни отримали доступ до зеленого масиву також із теперішньої вул. Шевченка. Розширення зони відпочинку тривало до Першої світової війни. Її площа наблизилася до 17 га. Станиславівський парк формувавсяпереважно як «французький», з регулярними рисами, системою впорядкованих алей. Його первісне планування – заслуга міського садівника К. Місюровича. Після його смерті від 1906 парком опікувався садівник Я. Робінзон. Уже при ньому протягом 1907–08 були викопані два стави. Пізніше їх об’єднали в один з острівцем посередині. Це нинішнє «лебедине озеро», його облюбували для себе паркові лебеді. Не вважають себе чужими і кілька десятків диких качок, які майже одомашнились.
10 вересня 1898 в Женеві трагічно загинула імператриця Австро-Угорщини Єлизавета. Через кілька днів парк у Станиславові назвали її ім’ям.
У сусідстві з міським парком від 19 ст. існував невеликий приватний парк, котрий належав родині Дошоттів, а потім – баронів Ромашканів. Він займав територію довкола двох верхніх ставів, що в нинішньому парку. Парк у просторіччі іменувався «Звіринцем», оскільки розміщувався в межах колишньої діброви, яка називалася Звіринецькою. Власники 1843 спорудили тут кам’яницю, яка стала їх родинним осідком.
У 1900 у парку були збудовані ресторанний і музичний павільйони, 1906 висипана 15-метрова атракційна гірка з серпантином, 1908 облаштований майданчик атракціонів. Останньою спорудою австрійського періоду став Грюнвальдський обеліск, зведений 1910 до 500-річчя відомої битви, в якій об’єднані сили поляків, литовців та українців завдали поразки рицарям Тевтонського ордену. Пам’ятник знищили нацисти під час окупації.
Період польського панування приніс мало змін в облаштування парку. Поляки назвали його ім’ям письменника Г. Сенкевича. 1928 була докуплена земельна ділянка в дальній частині масиву від нинішньої вулиці Гетьмана Мазепи.
Від 1945 парк має ім’я Т. Шевченка. До нього приєднали колишній парк Ромашкана, площа збільшилася до 25 га. 1949 здійснена значна реконструкція коштом 300 тисяч радянських карбованців. Була зведена літня естрада на 600 місць, на початку головної алеї збудований фонтан, проведена радіофікація, відремонтовані існуючі споруди. Вздовж алей встановили скульптури радянських вождів і героїв німецько-радянської війни. Вони були виготовлені з недовговічних матеріалів, не мали художньої вартості і забрані звідси ще до проголошення незалежності України. Зберігся тільки пам’ятник Т. Шевченкові на одній з бічних алей, поставлений 1952.
У 1950-х рр. існувала традиція щороку проводити обласні сільськогосподарські виставки. Для їх головного павільйону спорудили оригінальний дерев’яний будинок у гуцульському стилі. Позаду нього були зведені павільйони районів. Тепер в одному з них міститься дирекція парку, в інших – торговельні заклади та підсобні приміщення.
Працею кількох поколінь у парку сформований оригінальний зелений масив, де милують око майже 6,3 тисяч дерев і 2,2 тисячі декоративних чагарників. Серед них до 20 видів – екзоти. Бачимо тут платан, гінгко, тюльпанове дерево, бархат амурський, тую й чимало інших. Парк має свої непрості проблеми. Значна кількість дерев, у першу чергу лип, старші від нормативного віку. В той же час, згідно з існуючими нормами, густота насаджень повинна бути не більше 200 дерев на гектар, а в парку вона сильно перевищена. Порівняно мало дерев цінних декоративних порід.
На протилежному боці вул. Гетьмана Мазепи, на болотистій околиці міста, де протікали численні притоки р. Бистриці-Солотвинської, методом народної будови було споруджене міське озеро. Воно відкрите 12 червня 1955. Вода слабопротічна, регулюється шлюзами. Довжина до 1 км, ширина 300–400 м, площа водного дзеркала 38 га. На березі обладнані пляжі, човнова й рятувальна станції. В результаті до парку додалось ще 38 га водної поверхні і 9 га зелених насаджень. Асфальтована алея довкола озера – улюблене місце для тренувань спортсменів і лікувального бігу аматорів.
Автор статті: Михайло Головатий
Звід пам’яток Івано-Франківської області. Івано-Франківськ і села міської ради. – Кн. 1. Пам’ятки археології, історії та мистецтва. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. – С. 252-254.