Костьол Св. Франциска з Асижу, 1867, 1924

Костьол Св. Франциска з Асижу, 1867, 1924 (архіт.)

/Вул. 16 липня, 207/

У південно-західній частині Делятина, за 1 км від центру селища.

Про необхідність побудови в Делятині костьолу представники місцевої влади вперше заявили в 1851, на відзначення візиту цісаря Франца Йосифа. Зведення споруди на так званих Салінарних полях розпочате у 2-й пол. 1850-х рр. за планами інженера Кюна, на підставі яких новий проект мав виконати окружний будівничий Пауль Гумберт. Але з 1865 роботи припинилися через брак коштів. За дослід­женнями Р. Куіріні-Поплавскі (2006), у 1865 було споруджено каплицю. На охоронній дошці на голов­ному фасаді час побудови костьолу – початок 20 ст. – вказано неправильно.

В 1912 у храмі встановили новий орган, виконаний фірмою Рудольфа Гасса зі Львова. 1913 прове­дено ремонт даху і вежі (очевидно, дерев’яної) і, зокрема, збільшено її висоту. В результаті костьол отримав гіперболізовано високу стрімку вежу, яка була знищена під час Першої світової війни. Тоді ж зазнали ушкоджень вся сакральна споруда і плебанія. В 1924 проведено відбудову за проектом інже­нера Збежховського, відремонтовано стіни й теракотову підлогу, а також зведено нову муровану вежу. Під час свого візиту в Делятин у лютому 1925 абат Болеслав Твардовський охарактеризував храм як «гарний, мурований, після війни оновлений всередині і ззовні».

1 червня 1945 ксьондз В. Гарчинський залишив парохію в Делятині. Під час Другої світової війни костьол був легко пошкоджений. Після закриття у 1946 в ньому намагались розмістити один з цехів місцевого лісокомбінату, але до 1970 тут функціонував військовий магазин. Храм намагався врятувати делятинський краєзнавець М. Клапчук, котрий пропонував переобладнати його під музей, але, всупе­реч планам, там відкрили магазин мінеральних добрив.

У 1974 повністю замінено конструкцію даху над головною навою. З внутрішнього боку покриття даху (на одному з листів бляхи) вказане прізвище майстра. Тяга на північному фасаді на той час була  повністю втрачена і, очевидно, реконструйована під час ремонту. В 1980 будівлю визнано пам’яткою архітектури місцевого значення, магазин звідти перенесли, і з того часу вона стояла пусткою.

Від 1990 в костьолі розпочалися відновлювальні роботи. Цього ж року за проектом д-ра габ. Зенона Блондика з Познані виготовлено престол. Скульптуру Папи Римського (дерево, левкас), яка збе­рігається у костьолі, привезено також 1990 з одного зі складів у с. Шевченковому Галицького району о. Казимиром. Також повернули до храму образ Святої вечері зі старого престолу та образ св. Анто- нія, які переховували місцеві жителі. Зі слів настоятеля, скульптура на престолі (св. Франциск знімає з хреста Ісуса) перевезена у 1990-х рр. з Івано-Франківського художнього музею.

18 серпня 1994 костьол офіційно перейшов у відання римо-католицької громади, тут розпочали Богослужіння. Опікувався ним кс. Францішек Пукайло з Надвірної. Належить храм до Надвірнянського деканату, з 2002 отримав статус самостійної парафії. Станом на 2013 рік тривають реставраційні робо­ти, пов’язані в першу чергу з ліквідацією замокання фундаментів і стін.

Костьол представляє собою високу (понад 30 м) цегляну однонавну прямокутну в плані базиліку з полігональним пресвітерієм та прибудованою до нього захристією.

Каркасна конструкція будівлі з вертикальних опор та склепін­частого перекриття відтворена в інтер’єрі парами здвоєних пі­лястр та профілюванням підпружних арок парусного скле­піння. Розкреповані фрагменти гзимсу імітують капітелі пілястр. Прясла розділені подвійними, широко розставленими гуртами, опертими на пілястри.

У бічних стінах нави по три вікна, пресвітеріуму – по одно­му, у фронтальній стіні – одне. Вікна прямокутні, замкнені півкі­льцями.

Фасади не тиньковані, деко­ровані багато профільованими цегляними гзимсами. Головний фасад одноосьовий з трикутним щитом (неоготичним вимпергом, деко­рованим глухими арками), над яким підноситься висока триярусна вежа. Глухі арки-ніші у верхньому наріжнику та вздовж схилів щита опираються на плоскі консолі та мають півциркульні завершення. Нижче на осі видовжене по вертикалі вікно також з півциркульним замкненням. Під ним – портальний об’єм з трикутним вікном і чотирилистим вікном у ньому. Отвір входу замкнений двоплечовою аркою.

Бічні стіни костьолу посилені триярусними контрфорсами, які не досягають карнизу.

Дахи над навою і порталом – двосхилі, над пресвітерієм і захристією – багатоскатні.

Струнка восьмигранна триярусна вежа на гребені даху, на осі портального щита стала вінцевим елементом фронтальної стіни і одночасно домінантою всієї будівлі. Перекрита вона куполом з люкар- нами, котрий за формою нагадує дзвін. Два низьких нижніх яруси – гладкі, позначені бетонними гзимса­ми. Третій ярус декорований чотирма гротескними півколонками, у простінках між якими розміщені люкарни овальної форми з фігурним переплетенням. Вежа є унікальною експресіоністичною архітек­турною формою, яка в руслі «поміркованого» архітектурного пуризму відтворює традиційні деталі, піддаючи їх функціоналістичній модернізації.

Архітектурні деталі костьолу мають неоготичні риси. Характерними готичними ознаками об’ємної композиції споруди є перевага вертикальних членувань над горизонтальними, високі вузькі вікна на бічних фасадах, вікно у вигляді рози в тимпані три­кутного фронтону порталу, декор головного фа­саду. Прослідковуються також запозичення з ро­манської архітектури в домінуванні маси стіни над отворами, у відсутності декору, півциркульних за­вершеннях вікон, масивних триярусних контрфор­сах бічних фасадів. Після реконструкції 1924 і над­будови нової вежі будівля костьолу увібрала риси модернізму.

Єдиний ансамбль з костьолом складає двоя­русна дзвіниця відкритого типу модерністичної форми. Масивна стіна на кам’яному підмурку має чотири отвори-голосники для дзвонів, які завер­шуються півциркульними цегляними перемичка­ми. У першому ярусі – три видовжені отвори, цент­ральний з яких дещо ширший і вищий за бокові. Над ним невелика майже квадратна у плані вежа з отвором-голосником, увінчана латинським хрес­том. Нижній ярус має два бетонних односкатних дашки над бічними отворами, верхній – двоскат- ний. Піддашшя оздоблене плоским фризом з су­хариків.

Лариса Поліщук, Світлана Флис

Джерела та література:

ДАІФО. – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 1001. – Арк. 30.

Зеленюк І. Костел біля воріт у Гуцульщину // Галичина. – 2002 – 24 груд. – С. 6.

КоЗсіоІу і кіазгіогу гсутзкокаїоііскіе Сашедо щемосйта Ризкіедо. Тот 14. – Кгакбм, 2006 – 3. 43-51.

Небелюк М. Делятин – ворота до Надпрутської Гуцульщини // Гуцулія (США) – 1981. – Ч. 2-3 (58-59). – С. 9.

Спогади настоятеля храму о. Казимира Галімурки.